 |
(усі вірші
даного підрозділу
написані протягом
1993-2000 рр у віці 16-22 роки)
|
1)
***
Різкий вітер ударив
Мене по обличчю,
Він іскрами кинув
Мені у вуста.
І його цілунок –
Привабливо ніжний
Такий неповторний
Як чиста вода.
Ти йдеш тротуаром
Як зоряний подих,
Живеш почуттями?
Навіщо слова!
Весь світ біля кінчиків
Пальців - як дотик!!!
Весь світ – це, зізнайся,
Лише відчуття!!! |
|
2)
***
Завмерли кетяги дерев
На фоні
Втомленого неба
І хтось в вікні там
Наче вмер
Ні – тільки спить так,
Наче мертвий...
І вогник
Збитої душі
Зіщулився... як маковиння
Ні! Він не спить –
Он на стіні
Повисла тінь...
Чи павутиння,
Он тільки дивний силует
Серпанком срібним
Оповитий
Щезає в хаосі планет… |
|
3) Книжковому хробаку.
Ти ніколи не мріяв весною
Побачити чорні поля,
Ніколи не думав так чисто
Відчути красу журавля.
***
Ніколи не чув подих вітру
І доторк землі до ноги,
Ти жив все життя через книгу
Не п’ючи наснагу землі!
***
Ти годен не вилізти звідти –
З паперу й товстих окуляр,
Бо геть загубив ту стежину,
Що вела в ранкові поля... |
|
4)
***
Я думав – погляд твій палкий
Мені замінить чисті зорі.
Чекав, слова твої одні
Вернуть мені забуті гори.
***
Тепер іти я мушу сам
На схили гір в палкому шалі,
Збираючи із квітів пил,
В вінку з бритвяників все далі.
***
Ти не гасила мій вогонь
Він сам погас у зливі речень.
Твої слова – такі прості
Одноманітні і доречні.
***
Я сам зів’яв у цих полях
Ти омертвила мою душу.
І де цілюща та ріка
В якій очиститися мушу? |
|
5)
***
Твоє тіло пахне чорносливом
Досконалі злото-смаглі риси
І мякі, як пелюстки вуста.
Два плоди, готові розірватись
В білосніжній хвилі сукні перси,
Як ті персики достиглі й неземні.
Ноги, стан – кобилиця з легкістю троянди,
Жінка, дівчина в розквіті сил.
Мязи львиці в тілі пружнім й палкім, ситім
Твоя шкіра з золотом зірок
З смагляво-слодрім чорносливом... |
| 6)
***
Коли всі речі є безглуздям
І все життя – не більш, як гра
Дивись на блиск її волосся!
Милуйся вигином стегна!
***
Звільнись від маски інтелекту,
Віддай цей непотрібний дар
Відчуй себе струнким атлетом,
Вбирай у себе сонця жар.
***
І тіло вітром напоївши,
Лови уста її міцні.
Відчуть... гарячий доторк шкіри
Вона - і ти, і ви одні. |
|
7)
***
Твої уста –
Пожадливо-криваві
Спивали мозок
В дикім напівсні,
В твоїх очах, -
Як гра кільців удава
Жага манила,
Ллючись в кров мені.
Ти – демон ночі,
Губи твої дикі
І вигин носа,
Як вампіра шал.
І твоє тіло розривало мозок
І чорних кіс шлейф
Душу обіймав... |
|
8) Літо.
Ах! Яке це щастя
Лежати горілиць в небо
І тіло у травах пестячи
Не думати ні про що!
І чути лиш повів вітру
І поля розпусні лестощі
І впасти в проміннях сонця
До ніжних обійм квіток... |
|
9)
***
Хотів би раз прокинувшись
Почути себе тигром,
І сили дикий сплеск
Щоб ріки жил налив
І лапою когтистою
Зімяв би усі війни
І поряд ліг би десь
Оберігати мир! |
|
10) Жарт
Як ждеш ти цю мить
Бо гориш і шукаєш
Вона поряд тут, мовчазна і сумна
І перли із пальця ти їй вижимаєш
Щоб тільки уздріть, як радіє вона
***
І погляд її – вже веселий і гристий
На тебе проміння ясне оберне
І тільки на мить (чого ж варті ці миті!)
Твій жарт черемхою між вас зацвіте. |
|
11) По мотивам пригодницького фільму
Десь у пустелі в гарячий пісок,
Впавши, встромив він щетину.
Бутель відкрив і останнім ковтком
Спраглі вуста омочились.
Кволе зусилля, піднявся на зріст -
Вітер хита, як билину.
Погляд запалих очей на піски –
Хлопець ішов третю днину... |
|
12) Мавка
Лечу як вітер
На дикий поклик
Обличчя в гілля
Про біль забув.
Все вище, вище
Хащами вгору
Тривожний в скронях
Зростає шум.
Аж ось сапнули
Кришталь повітря
Уста затерплі
І впав в траву –
Стоїть у світлі
Місячно-срібнім
І розсипає
Свою красу... |
|
13) Поезія природи
Ось я іду по хмарі
Зефірно-білій,
У золотих проміннях
Засмагла шкіра.
Я ніжно розтягаюсь
Всім тілом темним,
І мязи шоколадні
На фоні неба.
В очах блакить розлита
Під вій затінком,
І сонячне проміння
Цілує тіло.
Я позбавляюсь волі,
О! Гарячіше!
В обійми насолоди
Віддамся ціло... |
|
14)
***
Знов за вікном іде сніг
Такий чарівний, неповторний,
І я сиджу дома один,
І серцем ловлю його мову.
Учені довели, що ми
Не можемо мислити чисто,
А я дивлюсь поглядом ніжним
І все розумію без слів.
А сніг іде м’який, зимовий,
І я вже на хвильку не я,
А частка всієї природи,
Її вдохновенний пісняр!... |
|
15)
***
Мої коси гуцульські
Сягають плечей,
Погляд в обрій
З примружених
Мрійних очей,
Сухий вітер і сонце
На спраглих устах,
Усміх в вуса... –
Півроку в горах... |
|
16)
***
Жовте сонце, жовте сіно,
Б’ють в обличчя жовті списи!
Плаче небо розкрасніле,
Під промінням спить корова!
Молоко тече у вікна
І волосся довге долі.
Це село мене стопило,
Я став фарбою на квітці. |
|
17)
***
Ты видишь меня
Расправляющим спину,
Ты видишь меня
С томагавком в руке,
Ты видишь, как я
Одевал мокасины,
И видишь, как я
Исчезаю в листве. |
|
18)
***
Так тисне у груди
Одне почуття -
Таке різнолике,
Таке неповторне.
У ньому усе:
І джерельна вода,
І дивне кохання
Та кинуті гори.
Я можу мовчати,
Як камінь в скалі,
Чи бути гарячим
Як сонця проміння.
І твої слова
Лиш здадуться мені
Зеленого поля
Й трави шелестінням... |
|
19)
***
Будуть століття іти,
Вітри палитимуть землю,
Кроки моїх босих ніг
Стануть як слово з легенди.
Місце, де я народивсь,
Стане чужим, зовсім іншим.
Все, що беріг і любив,
Зникне... лиш вітер засвище... |
|
20) Язичеськеє “я”
Залив багать нестримну круговерть
Дощем у гніві християнський Бог.
Ще у свідомості щось тліє ледь –
Далекі ігрища, дівчат танок.
Ще коливається в очах блакить,
І тихий ліс і сонячні поля,
І серцем чую, що не розчавить
В мені моє язичеськеє “я”.
Не буде вже ні капищ ні вогнів,
Заасфальтовано священний гай.
Мовчу я, не кричу вже: “Видиби!”
Суворо крикну вслід: “Навік прощай!”
Та буду йти один я крізь ліси,
І в серці струменітиме весна,
Озвуться знову радісно птахи,
І їхню мову зрозумію я... |
|
21) Хоронять
Хоронять, кого хоронять?...
Чи душу рідную, близьку,
Чи біса шлють у пекло жити,
Чи квітку гарную таку
Випроводжають в поле жита?...
***
Туди, де вже ніхто чужий
Не стане рвати тіло.
Лети, лети у край гаїв,
Тобі земля не мила... |
|
22) Роздуми
Поволі рухається час
Пливуть хмарини, тануть дні,
Розтане память і про нас
Але ми поки що живі.
***
Живі не в силах зупинить
Свого наближення в кінець
Годинник хочемо розбить
І бємо, а життя іде.
***
Іде і скапує в ніщо
В пусту криницю, що без дна,
І марне все, що вже було
Все марне, чого вже нема! |
|
23) Ручка
Ледь повзає ручка
По білому шляху,
Закреслить і рвучко
Напише спочатку.
***
Спітніла затихне
В натомлених пальцях,
Невпевнено чиркне
Закрутиться в вальсі
***
В пориві звільниться
Від упряжі кисті
Рванеться, стомиться
І впаде на листі... |
|
24)
***
Сиджу, як чернець, немов зрікся я світу
У книгах шукаю собі заповіту.
Читаю, нудьгую, потупивши очі
Від раннього ранку до пізньої ночі
***
Не можу напитись і все розумію,
Що слово для мене цінніше, ніж сила,
Що мова піднесеніша від науки.
Ось тому і тягну до неї я руки
***
І вірю і хочу, щоб шлях мій життєвий
Пройшов через білий аркушик паперу! |
|
25)
***
Як я люблю
Іти, іти, іти
І ні про що не думати
Блукати зовсім без мети,
Шукати щось на самоті
І серця розпустивши пальці
Торкатись неба і землі... |
|
26) Програма життя
Я люблю бокс
Стрибок, удар
І музики
Скажений шал
І землю і
Природу в ній.
І захват
Скачок на коні.
І дівчини
Прекрасний стан
І сонця лик
І чистий став.
І радість
Тіла на піску
І мрії і
Тумани сну
Про почуття
Як джерело
І персів
Дівчини тепло
Таке просте...
Таке здорове
Мудре й чарівне. |
|
27)
***
Сегодня встал и покупался -
День раскинулся как лес
В зеленых солнечных лужайках
В сияньи голубых небес.
Легко дышать, смотреть, бежать
Ты молод и спешишь мечтать.
Природа лишь поймет тебя
Она – прекрасна, молода.
Сливайся, растворяйся в ней
Скорей хватай рукой своей
За нити солнечных лучей!
Лежи в травы зеленых прядях,
Раскинув тело в ветерке,
Лови ноздрями жизни запах
И тело прислони к земле... |
|
28) Ліс
Як кортить мені в лісі подалі зайти,
Й розтягнувшись у ніжних обіймах трави,
Очі спраглі пустити пастись у блакиті
І щоб тіло облив сонця душ золотий... |
|
29)
***
Зима минає, все чекає літа
І сніг в душі та крижана вода.
І ніжно-біла без засмагу шкіра
Моя чекає сонця мов земля... |
|
30)
***
Я люблю природу
Як ніхто не любить
Бо вона – це дзеркало душі
В ній – усе і я безтурботно гублю
Надсерйозні накипи усі.
Гляну в небо – там
Все блакитно-щире
І хмарки і сонце
З посмішки усе
Ось я на піску голий, беззахисний
Сонце, похлестай же
Віничком мене!
І лежу в безвольнім
Пластиліннім стані
В дотиках гарячих
Там, де все без слів.
Я спілкуюсь з сонцем
Просто й геніально
Поринаю в промінь
І скидаю одяг свій... |
|
|
